Петро Іванович Холодний (18.12.1876 - 07.06.1930) – один із найталановитіших українських живописців, художників-монументалістів, графіків, іконописців. Разом з Михайлом Бойчуком та Олексою Новаківським він був засновником українського національного стилю, який отримав назву «неовізантинізму». Він один із тих  митців, котрих можна без перебільшення назвати гордістю нашого мистецтва. Крім того, Петро Холодний був відомим громадсько-політичним діячем, міністром народної освіти Української Народної Республіки (УНР), вченим-хіміком та педагогом. Його життя та діяльність тривалий час були замовчувані, а неперевершені художні твори – майже недоступними.

Петро Іванович народився у старовинному місті козацької слави - місті Переяславі, у відомій національно-інтелектуальній родині Холодних (дід займав посаду бургомістра, а батько Іван Холодний був міським головою). Рідня Холодного з боку матері – Забіяки, були художниками-іконописцями.

Мистецьку освіту митець отримав у Київській художній школі, у відомого художника і педагога Миколи Мурашка. Петро Холодний закінчив природознавчий факультет Київського університету за спеціальністю «математика та мінералогія», викладав у Київській технічній школі на кафедрі фізики, згодом – професор хімії Київського політехнічного інституту. А у вільний час – малював портрети дітей, казкових героїв. Всі ці роботи бачили та обговорювали тільки рідні. Захоплення батька передалося дітям. Троє  дітей Холодного стали професійними художниками. 

В 1910 році, без відома автора, на виставці живопису в Києві вперше з’явилися картини Холодного «Івасик і відьма», «Вітер», «Катерина», «Похмурий день». Несподівано ці твори отримали схвальні відгуки і в пресі, і в середовищі професійних художників, що і стало початком кар'єри Петра Холодного, як художника. Холодний почав брати участь у київських виставках, показуючи імпресіоністські жанрові картини і пейзажі. Одночасно він вивчав старовинні ікони, ставши, згодом, одним з кращих знавців української іконописної творчості і технології іконописання. 

Не полишає Холодний і науку, багато працює для розвитку тоді ще зовсім молодої фізичної хімії. Під час Першої світової війни досліджує проблему захисту від отруйних газів. Його протигази були такими досконалими, що боронили людину від найсмертельніших газів. Секрет свого протигазу Холодний зберігав, мріючи передати його колись військовим  Вільної України. Але не сталося.

У березні 1917 року Петро Холодний стає директором першої української гімназії в Києві. Восени 1917 року запрошений до уряду УНР на посаду заступника міністра освіти. З травня 1920 р. – міністр освіти в уряді Української Народної Республіки, із дорученням розробити основи організації українського шкільництва, в тому числі й мистецького. Після окупації України більшовиками Петро Холодний разом із урядом емігрував до Тарнова у Західній Галичині (Польща). У 1922 році  повертається у Львів.

Львівський період був найбагатший у творчості Петра Івановича Холодного. Тут, за ініціативи художників-емігрантів зі Сходу України, він організовує та очолює «Гурток діячів українського мистецтва», бере активну участь у творчій діяльності та виставках. Пензлеві художника належать портрети сучасників, зокрема майже всіх генералів Армії УНР, президента УНР в екзилі Андрія Лівицького, міністра УНР Ніковського, митрополита Й.Сліпого; низка жіночих портретів; історично-жанрові полотна. 

Водночас художник творить і у царині сакрального мистецтва – вітражі: перлини Львова -Успенської церкви,  іконостас та стінопис у каплиці Святого Духа Львівської духовної семінарії, низка ікон у церквах  та храмах багатьох сіл Галичини. До роботи над іконостасом для Святодухівської каплиці художник приступив на початку 1926 року. Після успішного завершення іконостасу П.І.Холодний приступив до стінопису. Стінопис, виконаний митцем, своїм мистецьким рішенням захоплював усіх – про нього писали відомі мистецтвознавці у вітчизняній пресі та за кордоном, його було визнано найкращим повоєнним мистецьким твором у Львові, а працю Петра Холодного названо «мистецьким подвигом», за що із рук Митрополита Йосифа Сліпого художник отримав Подяку.

У сакральних творах Петра Холодного українська мистецька традиція та іконографічна візажистика гармонійно поєдналися з образно-колористичними прийомами народного мистецтва. Всі вітражі, проектовані П.І.Холодним, увійшли в історію українського монументального мистецтва як найкращі твори першої третини ХХ ст. у галузі церковного вітражу.

Петро Іванович Холодний творив і оригінальну книжкову графіку. Його тематика чисто українська, з народного побуту, фольклору. Ілюстрації художника до роману Євгена Гребінки «Чайковський», заставки до букваря «Учітеся» преображали старі українські мотиви, даючи новий своєрідний стиль навіть у барвах, лініях, малюнках. У 1927р. митець брав участь у виставці української графіки в Бельгії, де була представлена виставка української гравюри та книжної графіки.

У 1931 в Національному музеї у Львові відбулася посмертна виставка Петра Холодного, на якій було показано 350 його творів. На початку 1950-х XX ст. значна частина робіт художника була знищена або замальована, як «ідейно-шкідливі зразки націоналістичної творчості». Радянська влада затаврувала Петра Холодного клеймом «буржуазного націоналіста», його ім’я замовчувалося, його творчий доробок став недоступний широкому загалу.  Починаючи з 90-х років ХХ ст. почалася публікація наукових праць, присвячених Петру Холодному і ті мистецькі роботи, що збереглися до нашого часу, дають уявлення про великий талант художника, родом з Київщини.