«О, мила Рось! Які прекрасні твої 

зелені береги, як легко там дихати…»

Марко Вовчок

22 грудня день народження класика української літератури, прозаїка, перекладача – Марії Олександрівни Вілінської (22.12.1833-10.08.1907), яку ми знаємо за літературним псевдонімом Марко Вовчок. В історії української літератури вона лишається першою жінкою, якій вдалося стати класиком вже в 25 років. Про її геніальну збірку «Народні оповідання» Пантелеймон Куліш писав: «…і не гадав, що автор оповідань – жінка, коли говорив, що цей письменник, як бджола Божа, випив найкращу росу із квіток нашої мови, «автор трудився як етнограф, але в етнографії виявився поетом». Леся Українка стверджувала, що пізнавати душу української людини чи не найкраще за текстами Марка Вовчка. 

Марко Вовчок вільно володіла десятьма мовами. Вона багато перекладала. Перелік перекладених нею творів склав би цілу бібліотеку зарубіжної літератури. Але всі найкращі, найталановитіші, найвідоміші твори Марко Вовчок написала українською.

Письменниця ще за життя стала одним з найавторитетніших українських письменників Європи, її твори були перекладені багатьма європейськими мовами, а французька редакція її повісті «Маруся» отримала нагороду Французької Академії, стала класичним твором французької дитячої літератури, витримавши десятки видань та рекомендована Міністерством освіти Франції для всіх шкільних бібліотек країни.

Житття і творчість славетної письменниці пов'язана і з Київщиною. Сім років  Марко Вовчок жила серед чистої, нейовірної краси природи Богуславщини. Влітку 1885 року разом із чоловіком Михайлом Лобачем-Жученком, якого призначили управляючим третім Богуславським округом, письменниця приїхала до Богуслава й жила до грудня 1885. Перебуваючи у Богуславі письменниця ніде не афішувала, що знаменита Марко Вовчок і дружина скромного службовця Марія Олександрівна – одна й та сама людина. Довгі роки напруженої праці та переживань, пов’язаних із літературними скандалами й особистими проблемами, арешт та заслання сина,  спричинили важку хворобу. Вона обстежувалася у київських лікарів, і на додачу до серцевих проблем, у неї виявили ще й онкологічне захворювання. Однак від оперативного втручання Марія Олександрівна відмовилася. Все це  призвело до того, що у Богуславі письменниця фактично ні з ким не спілкувалася та перебувала у вкрай депресивному стані; за спогадами її чоловіка «могла тижнями, місяцями не виходити з хати». Але попри все, вона опрацьовувала зібрані етнографічні матеріали та поповнювала свій особистий український словник, де збереглося багато записів саме цього періоду. Згодом лікарі спростували діагноз. І  вона виїхала до сина Богдана в Катеринославську губернію, де той відбував покарання за революційну діяль¬ність.  

На початку літа 1886 р. письменниця повертається на Богуславщину. В червні 1886 р. сім’я поселяється в селі Хохітва, що неподалік від Богуслава. На околиці села, на правому березі річки Рось є мальовниче місце, де стоїть колишній будинкок графів Браницьких. У 1886-1893 роках, в цьому домі і проживала письменниця. В листі до своєї куми - дружини стеблівського поляка-орендатора, доброго знайомого Марка Вовчка - Ігната  Калиновського, Марко Вовчок пише: «Пишу тобі, щоб ти знала, що мене ще вовк не з'їв, а жива я здорова і гуляю по такому саду, що й нема, і тече через його Рось - все так, як я люблю». Тут вона продовжує свою письменницьку і перекладацьку діяльність, поновлює листування з видавцями.  У грудні 1893-го Михайла Дем’яновича Лобача-Жученка перевели на нове місце служби. Із з Россю та Хохітвою довелося попрощатися. Спогадами про час, проведений на Богуславщині, було навіяне одне з її оповідань «Хитрий Хаімка».

У жовтні 1896 року письменниця повертається до Богуслава і Хохітви, щоб допомогти чоловікові, якого звинувачують у зловживаннях і зібрати реабілітуючі матеріали. За зібраними документами, суд повністю спростував усі обвинувачення, кваліфікуючи їх як наклеп.  Лише у липні 1897 року, знесилена і хвора Марія Олександрівна повертається до Саратова.

В пам'ять про перебування Марії Вілінської в Богуславі відкрито Музей-садибу Марка Вовчка, який є філіалом Музею історії Богуславщини. Його відкрили в 1985 році на честь 100-річчя перебування  письменниці в Богуславі, у будинку, де вона проживала в 1885-1886 роках. На подвір’ї встановлене погруддя письменниці роботи скульптора Тараса Братерського.