Володимир Федорович Сидорук – видатний український живописець, пейзажист родом зі Ржищева який проживав в Ірпені на Київщині.

Серед плеяди імен видатних художників України є ім`я Володимира Федоровича Сидорука (03.01.1925 м. Ржищів – 16.01.1997 м. Ірпінь) – художника зі світовим ім’ям, члена Спілки художників України (1951), Заслуженого художника України (1985), який входить до неофіційного списку ТОП-100 українських художників.

Володимир Федорович народився 3 січня 1925 року в селищі Ржищів, що над Дніпром Київської області. Малюванням захоплювався з дитинства, але батьки вважали це заняття несерйозним, бажали, щоб син опанував якесь корисне для життя ремесло. Однак, всупереч волі батьків, хлопець таки здійснив свої мрії. Майбутній художник навчався в Республіканській художній школі імені Тараса Шевченка в Києві. Його вчителями були в Іван Хворостецький та Георгій Киянченко.

Відомий один із фактів його творчої діяльності в Ржищеві. В тринадцятирічному віці В. Сидорук зробив розпис на пілонах Ржищівської Свято-Троїцької церкви – зображення святих: княгині Ольги та князя Володимира, який зберігається. 

З початком Другої світової війни В. Сидорук повертається до Ржищева і, судячи за малюнками, пробув там до січня 1944 року, аж до звільнення міста від німецьких окупантів. Після війни художник жив у Івано-Франківську, де завідував декоративною майстернею і одночасно працював художником-постановником музично-драматичного театру ім. І. Франка. Оформив вистави: «Украдене щастя» Івана Франка, «Тарас Бульба» Миколи Гоголя, «Назар Стодоля» Тараса Шевченка. У цей період створив ряд портретів і картин на гуцульську тематику, серед яких: «Гуцулка Ксенія», «Довбуш», «Портрет Ю. Федьковича», «Вертають с полонини». Особливо захоплено Володимир Сидорук працював над образом українського письменника Марка Черемшини. У 1948-50 роках для літературно-меморіального музею Марка Черемшини в м. Снятині художник написав картини: «Марко Черемшина серед студентів Відня», «Панорама села Кобаки» та «Садиба Марка Черемшини».

З перших кроків своєї творчості художник відчував дотичність до історії. Його приваблювали легендарні події Київської Русі, звитяжна боротьба українського народу під проводом Богдана Хмельницького, героїчні подвиги українського козацтва, в яких В. Сидорук намагався відтворити внутрішню значимість подій... «Звичайно, багато часу забрало опанування конкретно-історичного матеріалу. Прочитав майже все, що написано літераторами і науковцями про той період. Переглянув багато кінофільмів, працював у архівах. Допомогли і твори Іллі Рєпіна, Олександра Мурашка, Миколи Самокиша, Михайла Дерегуса... Словом, підготовча робота була нелегка і тривала. Зате її результати відчувалися повсякчас уже при написанні картин: я відчував таку впевненість, немовби особисто був учасником тих далеких героїчних подій». Живописця приваблюють вікопомні події періоду Київської Русі, переможна боротьба українського народу на чолі з Хмельницьким. Зокрема, до 400-річчя від дня народження Богдана Хмельницького  були написані картини: «Б. Хмельницький перед боєм під Жовтими Водами» (1969), «Хмельницький, Кривоніс, Гонта в боях під Львовом» (1977), «Б. Хмельницький в боях за Кам'янець-Подільський» (1979) та інші.

В творчій спадщині митця є картини, присвячені українському генію Тарасу Шевченку. Протягом 1940-90 років він створив понад 30 картин на шевченківську тематику, серед яких: «Малий Тарас у дяка в науці» (1963). «Земля Тараса» (1965), «Прощання з Україною» (1960, 1991), «Прощання з Дніпром і Каневом востаннє» (1969), «Т. Г. Шевченко над Дніпром у Каневі» (1971) та інші. Є у Володимира Сидорука  і картини  за мотивами Шевченкової поезії: «Перебендя» (1946, 1976), «Реве та стогне Дніпр широкий» (1959), «Гонта в Умані» (1964) та інші.

У 1950 році В. Сидорук разом з сім'єю повертається на рідну Київщину. У 1953 році він оселяється в Ірпені і проживає аж до самої смерті. Віднині Ірпінь стане для художника улюбленим куточком, який він постійно буде зображувати на своїх полотнах.

Галерея робіт Володимира Федоровича Сидорука: пейзажі та натюрморти: казкова українська природа, блакитні дніпровські розливи та малахітові карпатські дали.

Багато картин Володимир Сидорук  присвятив улюбленому Києву та Ірпеню. Своє бачення цих міст він висловлював за допомогою декоративного, насиченого і одночасно витонченого живопису.  Найвідоміші картини: «Київ. Річка Либідь» (1950), «Безкраї простори молодого Ірпінського лісу» (1954), «Заплава р. Ірпінь з ліліями» (1959-ті рр.), «Ірпінська пойма перед грозою» (1950-ті рр.), «Панорама Дніпра» (1959), «Дніпровські далі» (1963),  «Ірпінський  Дім  творчості письменника. Озеро».

Ще одним захопленням художника були квіти, він писав їх багато, у різному форматі та композиції, часто це цілий квітковий пейзаж. Найбільше любив  мальви: «Маки та мальви в саду» (1957), «Мальви» (1957), «Мальви на сонці» (1968 і 1975 рр.) , «Мальви» (1969) та ін.

Володимир Сидорук багато мандрував і замальовував усе побачене. Він так барвисто і натхненно малював  річки, гори, села і ліси, що майже половина робіт майстра – це пейзажний гімн торжеству природи. У творчій спадщині митця збереглося тисячі пейзажів, які комплектуються тематичними серіями, які, однак, не було зафіксовано самим художником, настільки великою була їх кількість. 

У безмежному океані мистецтва маємо велику спадщину, справжній острів скарбів Володимира Федоровича Сидорука – а це біля 2 тисяч шедеврів, якими могли би гордитися, маючи у своїй колекції, найкращі музеї світу. Всього за життя створено художником понад сім тисяч творів, які знаходяться у різних музеях України, світу, державних установах та приватних колекціях, і користуються великим попитом у колекціонерів.

«Володимир Сидорук – не просто художник з великої літери, це явище, це наш геній. І не тільки Ірпеня та України, а й усього світу» – говорить про нього відомий архітектор Валерій Гуменюк.

2003 року у Ржищеві відкрито музей Володимира Сидорука та започатковано премію його імені.  Київщина пишається своїм славетним уродженцем – художником Володимиром Сидоруком та зберігає пам'ять про нього.