Любов Панченко (02.02.1938-30.04.2022) – неперевершена  українська художниця. 

Любов Михайлівна – художниця-модельєрка, почесна громадянка міста Бучі, лауреатка Премії ім. Василя Стуса, членкиня Союзу Украïнок. Її ім`я  рідко згадувалося серед числа відомих шістдесятників, до кола яких вона належала. Особливий стиль мисткині не підпадав під правила Радянського Союзу, тому за антирадянськість творчості вона не була членом Національної Спілки художників, її твори не виставляли і не друкували.

Любов Панченко народилася у невеличкому селі Яблунька на краю Бучі (на сьогодні – це частина міста) Київської області. З раннього дитинства вона захопилася малюванням. Після закінчення семирічки Любов вступила до Київського училища прикладного мистецтва на відділення вишивки. 

Отримавши освіту Панченко влаштувалася на роботу до кравецької майстерні. Далі було навчання на вечірньому відділенні  факультету графіки Поліграфічного інституту ім. Федорова. Протягом навчання вона опанувала техніку ліногравюри, багато малювала, захоплювалася поезією і створила серію малюнків-ілюстрацій до українських пісень та поезій. Подорожувала поліськими селами, збираючи унікальні вироби народного мистецтва.

Переломним для Любов Панченко стало знайомство з київським клубом творчої молоді «Сучасник» ‒ осередком нової генерації інтелігенції - шістдесятників в столиці. Серед її друзів - Алла Горська, Людмила Семикіна, В’ячеслав Чорновол, Іван та Надія Світличні, Євген Сверстюк, Віктор Зарецький та інші. Вона почала відвідувати, започатковану при клубі, літературну студію «Брама», хор «Жайворонок», брала участь у відродженні у столиці традиції різдвяного колядування та вертепу, шила народне вбрання членам хору «Жайворонок», писала забороненим нарбутівським шрифтом афіші для літературних вечорів, малювала портрети Шевченка з цитатою «Борітеся – поборете!», робила ескізи українських рушників для Музею Т. Г. Шевченка, шила свити й вишивала сорочки на прохання знайомих.

Згодом Любов Панченко  працює у Проєктно-конструкторському технологічному інституті, на посаді художника-модельєра, а потім в Республіканському будинку моделей. Займається моделюванням сучасного українського одягу, створеного за народними традиціями і з використанням елементів українського національного вбрання. Любов Панченко створила свій унікальний авторський стиль – поєднання традиційного крою з особливо вишуканим яскравим дизайном, в якому квіткові композиції та орнаменти були не точним копіюванням зразків народного мистецтва, але її власним творчим осмисленням цілісного і гармонійного образу моделі. Її розробки показували іноземним гостям як доказ вільного розвитку національної культури. Іноземці були в захваті. Схеми розроблених художницею вишивок охоче друкував головний жіночий журнал тодішньої України «Радянська жінка» і ці чудові орнаменти копіювали всі українські майстрині.

На середину 1960 років XX століття припадає розквіт таланту Л. Панченко. Вона створює ескізи одягу, малює писанки, займається декоративним розписом, аплікацією з тканини, графікою, живописом. Усі твори Панченко, незалежно від техніки виконання, пронизано українським національним колоритом. Панченко завжди одстоювала українську мову і культуру. І радянська влада робила все, щоб  творчі доробки талановитої художниці не були відомі широкій аудиторії, оскільки надто багато українського – яскравого та самобутнього – було у її роботах. 

80-ті роки принесли зміни як в політичне, так і культурне життя України. Для Любові Панченко прийшов час її повторного творчого  «відкриття». У 1988 році, в редакції журналу «Київ», вперше за багато років відбулася персональна виставка художниці. У квітні 1992 року в Ірпені відкрилася виставка робіт Любові Панченко, де були представлені і ліричні пейзажі рідної Бучі, Ірпеня та Києва.  З 2000 років організовуються численні персональні виставки Любові Панченко та колективні виставки робіт українських митців, де чільне місце посідають твори художниці.

У 2008 році, в трьох залах Національного музею літератури України, експонувалася ювілейна виставка Любові Панченко - понад 150 творів: живопис, графіка, аплікація. Остання персональна виставка Любов Михайлівни відбулася у Музеї шістдесятництва, у 2020 році.

24 лютого 2022-го розпочалася повномасштабна російська агресія проти України, місто Буча  протягом місяця перебувала в окупації. Хвора 84-річна Л.Панченко опинилась на самоті, в голодній ізоляції, бо до війни про неї дбали соціальні працівники. Виснажену голодом та холодом художницю, зі зруйнованого дому в Бучі, забрали до київської лікарні після звільнення міста. 

Підірване здоров’я Любові Панченко не витримало важкого випробування і вона померла 30 квітня 2022 року в лікарні.

Творчі роботи Любов Панченко знаходяться в приватних колекціях її друзів, а також у фондах українського Музею шістдесятництва.

2021 року Спілка українських аніматорів створила серію інтерактивних новел «60. Втрачені скарби». Це проєкт про художниць-шістдесятниць, які протистояли тоталітарному режиму та зазнавали репресій з боку радянської влади. Однією з героїнь проєкту стала Любов Панченко.

У вересні 2022 року Український інститут національної пам’яті, Музей шістдесятництва та видавництво Олександра Савчука представили перший і єдиний друкований альбом мистецької спадщини талановитої мисткині з Київщини  – «Любов Панченко: повернення».

Пам’ятаймо славетні імена уродженців Київщини, які достойно берегли і творили національну ідентичність України!