До плеяди визнаних письменників України належить і уродженка Київщини, знана cучасна українська письменниця, журналістка, дослідниця літератури, членкиня Асоціації українських письменників та Національної спілки письменників України. Номінована АВІ (Американським Біографічним Інститутом) у номінації «Who’s Who of Professional & Business Women» Жінкою Року-1999 – Людмила Таран (02.03.1954).

Народилася Людмила Василівна в смт. Гребінки на Київщині. Батьки – вчителі. Брат – професійний художник. «Писання й читання добрих книжок упорядковує моє життя. Щоденник веду з 14 років – як тільки закохалася. Скільки себе пам'ятаю, писала. Змалку «випускала» самвидав – книжечки й журнали», – сказала в одному інтерв'ю письменниця. Перші кроки, як письменниця, Людмила Таран зробила у шкільні роки, коли брала участь у різноманітних літературних конкурсах. І цей старт був дуже вдалим, адже не поміченим її поетичний талант не залишився. Пізніше, коли вона почала публікуватися та видаватися, її поетичні доробки відразу полонили читачів та критиків.

Письменниця закінчила філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Вивчала чеську мову в Масариковому університеті міста Брно у Чехії. Працювала вчителькою української мови й літератури в одній із київських шкіл, провідним науковим працівником ¬Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського, керівником прес-центру Національного університету «Києво-Могилянська академія», редактором відділу часопису «Українська культура», оглядачем газети «Вечірній Київ», старшим науковим працівником Українського центру культурних досліджень при Міністерстві культури України.

Людмила Таран авторка збірок поезій: «Глибоке листя» (1982), «Офорти» (1985), «Крокви» (1990), «Оборона душі» (1994), «Колекція коханок» (2002), «Книга перевтілень» (2004); книжок прози: «Ніжний скелет у шафі» (2006), «Любовні мандрівки» (2007), «Дзеркало Єдинорога» (2009), «Артеміда з ланню та інші новели» (2010), «Прозорі жінки» (2015),»Остання жінка, останній чоловік» (2016), «Айвенко, або чоловіки це…» (2021). За роман «Дзеркало Єдинорога» стала фіналісткою рейтингу «ЛітАкцент року-2009». 

Також письменниця авторка книги літературно-критичних статей «Енергія пошуку» (1988), книги інтерв’ю «Гороскоп на вчора і на завтра» (1995), книги статей та інтерв’ю «Жінка і чоловік: долаючи стереотипи» (2002,) «Жінка як текст. Емма Андрієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: фрагменти творчості і контексти» (2002), антології «Тіло чи особистість?» (2007) «Жіноча роль. Могографія» (2007).

Серед останніх цікавих книг письменниці, книга – «Яблуня», яка вийшла

друком у 2019 році. Ця збірка есеїв – про стосунки, які складалися у видатних жінок: Оксани Забужко та її мами Надії Забужко; Наталки Білоцерківець та її мами Анастасії Лисивець; Софії Майданської та її мами Марії Майданської; Богдани Павличко та її мами Соломії Павличко; Мар'яни Савки та її мами Ірини Савки. Записавши інтерв’ю зі своїми героїнями, Людмила Таран послідовно викладає їх: спочатку з мамою, а потім з її донькою. П’ять пар героїнь, десять хвилюючих родинних історій… В цих розмовах стільки любові до своїх дітей і до своєї справи; стільки життєвих випробувань; стільки злетів і падінь, що не можеш не захоплюватись силою духу і талантом українських жінок.

Відгуком на трагічні події російської агресії став її новий есей «Сирена-Гієна», надрукований в антології «Воєнний стан» (2023).

Книги Людмили Таран не читаються поспіхом, бо ці тексти потребують вдумливості та заглиблення. Безмежна ніжність, жіноча мудрість, щира відвертість віршів Людмили Таран спонукають повертатися до них, перечитувати і почувати себе щасливим.

Людмила Василівна Таран нагороджена Орденом Св. великомучениці Варвари; лауреат мистецької премії «Київ» ім. Євгена Плужника (2005), премій ім. О. Білецького (1996), ім. Василя Мисика (1996), журналів «Кур’єр Кривбасу», «Українська культура» (1998), «Україна» (1994), «Березіль» (2004). Переможниця конкурсу для журналістів Програми ООН «Ґендер у розвитку» (1998).

Твори письменниці друкувалися в Австралії, Литві, Великій Британії, Польщі, США, Чехії, Росії. Її поезія, в перекладі англійською, використовується у виставі Вірляни Ткач «Відблиски» (США).