Київщина завжди була тим місцем, де черпали своє натхнення  письменники, поети, художники. Це земля з багатовіковою  та величною історією, оригінальними віковими традиціями,  мальовничою та дивовижною природою, красивими і талановитими людьми.

Серед митців, які відкрили світу Україну і Київщину у другій половині XIX - початку XX століття був і Микола Корнилович Пимоненко (21.03.1862 - 26.03.1912) – геніальний український художник-живописець, академік живопису Петербурзської академії мистецтв.

Микола Пимоненко народився у передмісті Києва — на Приорці, у сім'ї різьбяра по дереву та власника іконописної майстерні. З 12 років допомагав батьку розписувати сільські церкви на Київщині: розтирав  фарби, ґрунтував дошки, виконував прості орнаменти й уважно придивлявся та вчився.  Саме у Василькові, Боярці, Мотовиловці, Малютянці майбутній академік мистецтв долучався до батькового фаху, який і визначить все його подальше життя в мистецтві. 

З 1875 року М. Пимоненко навчається в Іконописній школі Києво-Печерської лаври, а 1878 року стає учнем Київської рисувальної школи Миколи Мурашка. Вже через рік викладачі дозволяли Миколі Пимоненку самостійно проводити заняття для учнів молодших класів, а у 1880 році юнака визнають найкращим учнем. Під час навчання у рисувальній школі М. Пимоненко був долучений до реставрації стінопису Кирилівської церкви у Києві. За поданням М. Мурашка, на основі екзаменаційних творів, у 1881 році Петербурзька Академія мистецтв заочно присвоїла М. Пимоненку звання вчителя малювання у нижчих загальноосвітніх навчальних закладах.

1882 року Микола Пимоненко успішно здає іспити і вступає до Імператорської академії мистецтв в Петербурзі. Його вчителями стали Іван Рєпін та  Володимир Орловський. А навчався він з легендарними одногрупниками - Михайлом Врубелем, Валентином Сєровим, Сергієм Васильківським. Микола Пимоненко був у числі кращих студентів і на рівні з однокурсником  М. Врубелем отримував медалі за художні роботи. Провчившись в Академії два роки і одержавши за свої роботи дві малі та одну велику срібні медалі, М. Пимоненко, через хворобу був змушений припинити навчання і повернутися до Києва.

У 1884-1900 роках викладає у Київській рисувальній школі Миколи Мурашка, а після її закриття у Київському політехнічному інституті (1900-1912 рр.). Співзасновник і викладач (до 1906) Київського художнього училища. У 1885-1896 рр. Микола Пимоненко учасник розпису Володимирського собору в Києві, за що нагороджений орденом Св. Анни ІІІ ступеня.

Як книжковий графік, Микола Пимоненко створив яскраві ілюстрації до поем «Причинна», «Утоплена», «Русалка», «Черниця-Мар’яна» Тараса Шевченка. Його етюди до Кобзаря для видавців виявилися настільки самодостатніми, що у 1889 р. з’явилися друком окремою книжкою.

Особливе місце в житті і творчості Миколи Пимоненка посідає село Малютянка у Фастівському районі. Тут, ще в юнацькі роки, він допомагав батькові розписувати місцеву церкву, сюди ж повернувся підлікуватися цілющим повітрям після холодного Петербурга. У 1888-1911 рр. художник проводив тут із родиною все літо, обладнавши для творчої роботи  власну майстерню. Малютянка стала для художника невичерпним джерелом натхнення – традиції, побут села підказував теми, а його колоритні мешканці виступали прообразами багатьох полотен митця. У Малютянці Микола Пимоненко створив більше 120 картин, і всі вони були про Україну, про мальовничі краєвиди  Київщини, про звичайних людей, їхні будні і свята. Він малював дітей, які пасуть домашню птицю і худобу, жінок та молодих дівчат, що працюють у полі.  Недаремно головні мотиви  жанрових полотен М. Пимоненка – побачення, святочні ворожіння, ревнощі, весілля, польові роботи, свята, повернення з роботи  і т.п. До найвідоміших робіт належать: «Весілля в Київській губернії», «Великий четвер», «Великодня утреня», «Свати», «Перед грозою», «Брід», «З базару», «Побачення», «У затінку», «Жниця», «Сінокіс» та ін. Одна ранніх робіт художника – «Різдвяні ворожіння», стала першою картиною із життя Малютянки, яка експонувалася на Академічній виставці 1888 року і була високо оцінена арт-критиками та не один місяць відлунювала гучним успіхом.

Створені М. Пимоненком жанрові полотна – художній літопис  життя українського народу, де з етнографічною точністю зображено українські народні звичаї і обряди, їх краса в усіх проявах життя.

 Полотна Миколи Пимоненка часто експонуються на виставках.  Високий мистецький рівень автора і реалістичне спрямування привернули до нього увагу митців і критиків.

 Етапною в творчості Миколи Пимоненка стала картина «Весілля в Київській губернії», яка ознаменувала початок художньої зрілості митця. На експозиції 1891 року в Імператорській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі, два полотна – «Весілля в Київській губернії» (1891) і «Ранок Христового Воскресіння» (1891) викликали фурор, а їх автора нагородили медаллю-відзнакою, яку отримували художники за «заслуги у розвитку мистецтва».

Найбільше глядачів на виставці у паризькому салоні Товариства французьких художників зібрала картина М. Пимоненка «Гопак» (1910). Художник був відзначений  Великою золотою медаллю і став  членом Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури. Тоді ж музей Лувр і придбав це полотно.

Картина «Вихід з церкви в страсний четвер» була представлена на виставці у Мюнхені і її придбав один з музеїв цього міста. 

Микола Пимоненко здобув визнання далеко за межами України. Його твори з великим успіхом експонувалися в багатьох європейських країнах. Творча спадщина митця, який відкрив Україну і Київщину світові – це понад тисяча робіт, які зберігаються в музейних колекціях не тільки України, але і світу,  у багатьох приватних зібраннях. Значна колекція робіт художника зберігається в Національному художньому музеї України.

На Київщині шанують пам'ять про видатного художника. У 1997 році, було відкрито «Музей Миколи Пимоненка» в селі Малютянка. Меморіальний музей відкрили в будинку, збудованому на місці колишньої майстерні художника. Частину експозиції склали унікальні експонати з родинної колекції, які передав музею правнук художника.

Справдилися слова Іллі Рєпіна, які він присвятив Миколі Пимоненку: «Він був істинним українцем, і не буде забутий своєю батьківщиною за свої правдиві і милі, як Україна картини».