Володимир Іванович Косовський (28.07.1923-29.05.2000) – людина неповторної долі. Український поет і письменник, громадський та культурний діяч, засновник музею видатного композитора Кирила Стеценка, член Національної Спілки письменників України. Учасник українського національно-визвольного руху. Член ОУН. Політв’язень радянських тюрем і концтаборів (1945—1965). 

Народився він 28 липня 1923 року в селі Веприку на Фастівщині. 

По закінченні семи класів Володимир вступає до Київського залізничного технікуму. В роки німецької окупації він перебував у лавах підпільної організації українських націоналістів. Починається його співпраця з райовим ОУН, журналістом Петром Онищенком, поетами-підпільниками Євгеном Чередниченком та Андрієм Кравцем-Кравченком. Підпільники ОУН групами проривалися через фронти на захід в УПА. Косовського впізнали, ¬заарештували і без суду та слідства повели на розстріл. З-під розстрілу втік, але був по дорозі до Фастова заарештований і після сидіння у київській тюрмі засуджений трибуналом Київського військового округу до двадцяти трьох років каторжних робіт та п’яти років поразки у правах. Покарання відбував у Воркуті, де і народилася його невільницька поезія.

Після смерті Сталіна Володимир Косовський повертається на батьківщину. Здобуває освіту фельдшера. Вісім років працює завідувачем фельдшерсько-акушерським пунктом у селі Пилипівка, а пізніше займає таку ж посаду у Веприку. Під час хрущовської відлиги  В. Косовський розуміючи значення особистості та творчості композитора Кирила Стеценка для української держави, її культури докладає багато зусиль для  створення у Веприку меморіального музею композитора та  встановлення пам’ятника на його могилі. В приміщенні будинку культури була відкрита музейна кімната видатного українця, де вісім років, на громадських засадах, працював директором Володимир Іванович. Він започатковує  у Веприку  фестиваль «Пісенні дзвони»,  присвячений пам’яті композитора. 

Пише і друкує свої вірші в газетах та журналах.

Після здобуття Україною незалежності побачили світ його збірка невільницьких поезій «В терні колючому», книга поезій для дітей “Я б сипав райські самоцвіти”, його обирають членом редакційної колегії громадсько-літературного часопису Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих «Зона». В.Косовський підготував до друку збірку епістолярно-публіцистичних творів про репресованих діячів української культури «Як рвалися струни на кобзі». Письменник приймав участь у створенні повнометражного публіцистичного фільму «Невільник-брат, невільниця-сестра» студії «Київнаукфільм»,  про життєвий та творчий шлях Ольги та Володимира Косовських. Крім того, він був залучений до  створення фільмів: «Лагерная пыль», «Тугі мелодії» та «Україна у Другій Світовій війні».

В останні роки життя Володимир Косовський отримав визнання в Україні і за кордоном, став лауреатом літературної премії Літфонду Спілки письменників України імені Валерія Марченка - за цикл табірних новел.

Пройшовши нелегкий життєвий шлях, відбуваючи покарання за проукраїнську діяльність у засланні Володимир Косовський залишався відкритою доброю людиною. А ще – незламним, нескореним духом борцем за свободу та незалежність України.

У місті Фастові на пошану  видатного борця за незалежність України, поета, народного цілителя, засновника Меморіального музею К.Г. Стеценка заснована щорічна літературно-мистецька премія ім. Володимира Косовського.  Його ім’ям названа  одна з вулиць  у селі Веприк  та м. Фастові. У Фастівському державному краєзнавчому музеї створено світлицю поета-борця.